Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Доброго дня. Хоча для мене цей день не дуже добрий. Сьогодні останній день, коли я живу на дереві. Вже завтра подує вітер, мій черешок відламається і я впаду на землю. По мені будуть ходити люди, мене будуть складати в пакети і вивезуть на смітник. А то і ще гірше – спалять. Жах. Невже я не заслуговую кращої участі за все те хороше, що я зробив для людей.
Адже якби не я, то дерева загинули б від втрати води, накопичили б величезну кількість шкідливих речовин, а гілочки просто б зламались від снігу. Отож, щоб дерево вижило у люті морози потрібно чимось жертвувати. Отож, я мушу загинути, щоб зберегти життя.
Я опадаю з клена, тополі, каштану, акації, берези, липи, яблуні, груші, черешні. Як я заздрю сосні та ялині, адже я ніколи не бачив краси білосніжної зими з висоти, а тільки під сніжною ковдрою. Але ж я більший за них. І це перевага.
далі буде...
продовження
продовження
А що ж далі, невже моя користь на цьому закінчиться?. Ні . Для білочки я утеплювач для дупла, , для миші — будівельний матеріал, для світлячка — домівка, а для дощового черв’яка - їжа. А ось там під пеньком у купі листя зимують ящірка та тритон. А жучки сонечка просто б загинули без мене. Саме я зігріваю грунт та багаторічні трави у люті морози, а дерева лісів та парків щороку дякують мені за підживлення. Як радіють фермери, коли отримують великі врожаї через підвищення родючості грунту. А ще я є натхненням для художників, поетів, письменників. А ось там по алеї крокують закохані. На голові у дівчини – вінок із листя. Його їй сплів її коханий. І не чути нічого. Тільки шурхіт листя та стукіт їх сердець. А як люблять бавитись листям маленькі діти.
Тоді чому ж я щодня чую від чоловіка у оранжевій жилетці слова: скільки вже можна. Знову це листя нападало. Виявляється я можу комусь заважати? Так, нажаль. Мене сварять люди, коли повертаються із роботи і підсковзуючись на мокрому листі, падають у бруд. Я – радість для мишей, але небезпека для здоров’я людини. Я страшний сон мера, у якому все листя облетіло одночасно і забило каналізаційні зливні труби. А там у кімнаті чомусь плаче малюк і тримається за серце дідусь. Їм немає чим дихати від отруєного повітря у результаті спалювання листя. Ось тоді я починаю сумніватись, а чи потрібний я такий. Може дійсно моє місце на смітнику?
далі буде
продовження
Ні. Розумні люди навчились правильно мене використовувати. Хтось використовує мене для мульчування, інші для утворення компосту. Садівник вкриє корені дерев і не дасть їм загинути взимку. А які чудові прикраси і аплікації можуть зробити діти на уроках. А ще приємно вдихнути аромат осені виготовивши листяне саше. А якщо кинути сухий листочок на камін, у кімнаті надовго збереження аромат тепла і яскравих барв.
Люди. Погляньте яке золото лежить у вас під ногами. І перш ніж вивести мене на смітник подрібніть мене у газонокосарці і притрусіть голі присадибні ділянки, виготовте листяні гранули і біопаливо. Закопайте, але тільки не спалюйте. Мені вже все одно. А собі ви дуже нашкодите.
Людина – все в твоїх руках. Ти можеш зробити опале листя шкідливим, а можеш – корисним. Тільки не забувай, Людина, на цьому світі ти тільки гість. Залиш його для своїх нащадків. А коли прийде весна, ти з радістю подивишся на молоді листочки і скажеш: ура, життя продовжується.
Немає коментарів:
Дописати коментар